Об авторе

Тетяна Волошина. Украина, Хмельницький

Опубликовано

Автор-участник конкурса «Душевная поэзия» — Тетяна Волошина.
Народилася у мальовничому селі на Поділлі. За фахом – юрист. Поезія – пристрасть та частина життя. Автор збірки «Канат», 2018 року. Твори не раз друкувалися у місцевих газетах. Життєвий клич: «Люби, а все інше приложиться».

Конкурснi вiршi:

Я старомодна
Мені б…
Напуття

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Я старомодна

Опубликовано

Голосуйте за Тетяна Волошина ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Я старомодна. Слава всім святим!
Ношу хреста, спідницю і волосся.
Любуюсь влітку полем золотим,
Збираю листя, як наступить осінь.

Я старомодна. Дякую батькам.
Я книги на екран не проміняю,
І совість за монети не віддам,
І мед беру, а не коньяк, до чаю.

Я старомодна. Я вклонюсь землі.
Своїй землі, а не чужим округам.
Молитвою розвію всі жалі.
І серце розділю я вірним другом.

Я старомодна. Я не відступлю.
Зима мені не люта – прохолодна.
Помру сама за тих, кого люблю.
Я зостаюсь навіки… старомодна…

Тетяна Волошина

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Напуття

Опубликовано

Голосуйте за Тетяна Волошина ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Була така історія давно:
Прийшла до Церкви віруюча пані,
Смиренна й мила, наче у кіно,
В рудому, ще й облізлому жупані.

За руку славну дівчинку вела,
Та ж чепурненьку, в косенятах – стрічки.
А очі – як вуглинки з-під чола.
Кирпатий носик. Бурячкові щічки.

В притворі сіла. Люди з церкви йдуть.
Чекаю, каже, батюшку Івана.
Хрестити хоче дівчинку, мабуть, –
Шепталися потиху прихожани.

Коли ж зостався в церкві тільки Бог,
Священик поспішив до них із Храму.
Благословив Святим Хрестом обох
І в комірчину запросив лиш маму.

Кажи, блаженна, що тобі болить?
Не знаю, навіть, з чого розпочати…
Кажи, як є. Прошу, благословіть
Позбавитись в утробі дитинчати.

Живемо бідно. Доня вже росте.
Нехай не знає лиха і скорботи.
Ще й чоловік так довго, як на те,
Не може собі вибрати роботи.

Не втримаємо парочку дітей.
Пробачте, що таке у Вас благаю
(І тисне мокру хустку до грудей),
Та виходу інакшого немає.

Перехрестився злякано отець,
Теребить довгі чотки, як намисто.
А потім каже: пані, чи я жрець?
Не стверджуватиму таке убивство.

Прошу, схваліть, – ридає дама знов, –
А то не знати, як дійду додому.
Ну… коли хочеш так пролити кров,
Чекай хвилину. Повернусь – потому.

Пішов за двері. Час, неначе рік…
Панянка повторила всі канони:
Якщо дозволить, то даю зарік
Щоднини бити доземні поклони.

Обітницю даю любити всіх,
Не ображати жебраків ніколи.
А вбити ж… Та простить Господь цей гріх…
Зайшов отець…І руки похололи…

Бо він тримав гігантсько-лячний ніж.
А очі – мокрі ( що ж: такі візити…).
Тримай знаряддя – старшу доцю ріж,
Адже не справедливо меншу вбити.

Бо старша прожила, ти зрозумій.
Награлася доволі і розквітла.
Вже зо п’ять літ, як бачить образ твій.
Молодша ще ж не бачила і світла.

Тікала пані. У очах – заслін.
Зростила двох. Лиш спогад, наче рана.
Тримає обіцяння – б’є поклін.
Щодня. На згадку про отця Івана.

Тетяна Волошина

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Мені б…

Опубликовано

Голосуйте за Тетяна Волошина ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Мені б роси, цілющої, як сон,
Гусят гукнути: «Гиля-гиля, гей!»
Пташок ранково-свіжий камертон
Прикласти, наче зілля, до грудей.

Мені б води…мені б води у глек
З криниці, що калина обняла.
І клекоту стурбованих лелек,
І вітру з-під смолистого крила.

Ромашок, що на полі поросли.
І діда…хоч би тінь чи силует,
Його малини, агрусу і слив…
Мені б роси, цілющої, як мед.

Тетяна Волошина

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!