Об авторе

Тетяна Волошина. Украина, Хмельницький

Опубликовано

Автор-участник конкурса «Душевная поэзия» — Тетяна Волошина.
Народилася у мальовничому селі на Поділлі. За фахом – юрист. Поезія – пристрасть та частина життя. Автор збірки «Канат», 2018 року. Твори не раз друкувалися у місцевих газетах. Життєвий клич: «Люби, а все інше приложиться».

Конкурснi вiршi:

Я старомодна
Мені б…
Напуття

Номинация «Зимняя рапсодия души»:

Зимова феєрія
Квитки до зимового неба
Війнуло снігом

Номинация "Зимняя рапсодия души"

Зимова феєрія

Опубликовано

Голосуйте за Тетяну Волошину ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Іній – бахромою. Стразами – сніжинки.
Глянцевий орнамент викував мороз.
Рік доходить вперто білої зупинки.
Небо сіє срібло. Так вже повелось.

А молочним пледом вкрилися простори,
Недешевим пухом зоряних орбіт.
Вийду на край міста. Біле море… море…
Хоч би хто на ньому та й зоставив слід.

Обнялося поле з небом міцно-міцно.
Хто з них — де, напевно, вже не розбереш.
Кличе мама в хату: доню, вже так пізно…
А я все чекаю, що ти ще прийдеш…

І мене закрутиш в цій зимовій пісні.
Буде хутровина. Буде заметіль.
Кличе батько в хату: доню, вже так пізно…
Я ж тебе чекаю, милий, звідусіль.

Іній – бахромою. Стразами – сніжинки.
Глянцевий орнамент викував мороз.
Рік доходить вперто білої зупинки.
Ти забув про мене. Так вже повелось.

Тетяна Волошина

Оценка конкурсного жюри: 7/10 (коэф 5) — 35 баллов
Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Номинация "Зимняя рапсодия души"

Квитки до зимового неба

Опубликовано

Голосуйте за Тетяну Волошину ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Засвітило небо оксамитні стрази.
Розгубився місяць в полум’ї зірок.
Як твоя їм тиха полюбилась фраза:
— Я куплю, кохана, до зірниць квиток.

В час, коли утіха серцем керувала,
Повторяв ти вперто, начебто пророк:
— За твоє терпіння, що мене чекала,
Я куплю, кохана, до зірниць квиток.

У добу незгоди, суму і печалі
Твій бентежив душу найдрібніший крок.
— Що, коханий, буде із цим світом далі?
— Я куплю на двох нам до зірниць квиток.

Закрутило літо – ти забув про зорі.
Престарілий місяць в руки взяв ціпок…
— Не сумуй, дівчино, це бо ще не горе,
Купить ненаглядний до зірниць квиток.

Повернувся в студень. Більшого й не треба.
Згорблене світило правду прорекло…
— Я квитки придбав нам у зимове небо.
І в твоїх долонях два кільця було.

Тетяна Волошина

Оценка конкурсного жюри: 8/10 (коэф 5) — 40 очков
Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Номинация "Зимняя рапсодия души"

Війнуло снігом

Опубликовано

Голосуйте за Тетяну Волошину ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Війнуло снігом, а на серці розкіш.
Ця паморозь – несмілий войовник.
Пройдусь по ній неспішливо, босоніж –
І від тепла святого іній зник.

Війнуло снігом – начебто зросило.
Останнє листя ще гарцює джаз.
Морозе-брате, в чому твоя сила,
Якщо в душі екватор повсякчас!?

Якщо тепло із середини дише,
Що сніг, що іній, що та заметіль?
Таки зима – пора за всі миліша.
Колись її ти присвятив мені.

Тетяна Волошина

Оценка конкурсного жюри: 8/10 (коэф 5) — 40 баллов
Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Я старомодна

Опубликовано

Голосуйте за Тетяна Волошина ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Я старомодна. Слава всім святим!
Ношу хреста, спідницю і волосся.
Любуюсь влітку полем золотим,
Збираю листя, як наступить осінь.

Я старомодна. Дякую батькам.
Я книги на екран не проміняю,
І совість за монети не віддам,
І мед беру, а не коньяк, до чаю.

Я старомодна. Я вклонюсь землі.
Своїй землі, а не чужим округам.
Молитвою розвію всі жалі.
І серце розділю я вірним другом.

Я старомодна. Я не відступлю.
Зима мені не люта – прохолодна.
Помру сама за тих, кого люблю.
Я зостаюсь навіки… старомодна…

Тетяна Волошина

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Напуття

Опубликовано

Голосуйте за Тетяна Волошина ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Була така історія давно:
Прийшла до Церкви віруюча пані,
Смиренна й мила, наче у кіно,
В рудому, ще й облізлому жупані.

За руку славну дівчинку вела,
Та ж чепурненьку, в косенятах – стрічки.
А очі – як вуглинки з-під чола.
Кирпатий носик. Бурячкові щічки.

В притворі сіла. Люди з церкви йдуть.
Чекаю, каже, батюшку Івана.
Хрестити хоче дівчинку, мабуть, –
Шепталися потиху прихожани.

Коли ж зостався в церкві тільки Бог,
Священик поспішив до них із Храму.
Благословив Святим Хрестом обох
І в комірчину запросив лиш маму.

Кажи, блаженна, що тобі болить?
Не знаю, навіть, з чого розпочати…
Кажи, як є. Прошу, благословіть
Позбавитись в утробі дитинчати.

Живемо бідно. Доня вже росте.
Нехай не знає лиха і скорботи.
Ще й чоловік так довго, як на те,
Не може собі вибрати роботи.

Не втримаємо парочку дітей.
Пробачте, що таке у Вас благаю
(І тисне мокру хустку до грудей),
Та виходу інакшого немає.

Перехрестився злякано отець,
Теребить довгі чотки, як намисто.
А потім каже: пані, чи я жрець?
Не стверджуватиму таке убивство.

Прошу, схваліть, – ридає дама знов, –
А то не знати, як дійду додому.
Ну… коли хочеш так пролити кров,
Чекай хвилину. Повернусь – потому.

Пішов за двері. Час, неначе рік…
Панянка повторила всі канони:
Якщо дозволить, то даю зарік
Щоднини бити доземні поклони.

Обітницю даю любити всіх,
Не ображати жебраків ніколи.
А вбити ж… Та простить Господь цей гріх…
Зайшов отець…І руки похололи…

Бо він тримав гігантсько-лячний ніж.
А очі – мокрі ( що ж: такі візити…).
Тримай знаряддя – старшу доцю ріж,
Адже не справедливо меншу вбити.

Бо старша прожила, ти зрозумій.
Награлася доволі і розквітла.
Вже зо п’ять літ, як бачить образ твій.
Молодша ще ж не бачила і світла.

Тікала пані. У очах – заслін.
Зростила двох. Лиш спогад, наче рана.
Тримає обіцяння – б’є поклін.
Щодня. На згадку про отця Івана.

Тетяна Волошина

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Мені б…

Опубликовано

Голосуйте за Тетяна Волошина ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Мені б роси, цілющої, як сон,
Гусят гукнути: «Гиля-гиля, гей!»
Пташок ранково-свіжий камертон
Прикласти, наче зілля, до грудей.

Мені б води…мені б води у глек
З криниці, що калина обняла.
І клекоту стурбованих лелек,
І вітру з-під смолистого крила.

Ромашок, що на полі поросли.
І діда…хоч би тінь чи силует,
Його малини, агрусу і слив…
Мені б роси, цілющої, як мед.

Тетяна Волошина

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!