Международный конкурс "Душевная поэзия"

Катихокку в две строки.

Опубликовано

Голосуйте за Екатерину Демидову ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Августовским солнцем я согрею душу,
дорогой мне голос буду тихо слушать…

Впитывать помалу все его нюансы –
то ли это песни, то ли это стансы…

Медленным круженьем падают листочки,
где то запятые заменяют точки,

где то мерным звуком, как само собою,
ставишь, с тонкой мукой, точку с запятою…

И смеюсь над миром, словно в первый раз,
завершая пиром новый твой рассказ…

Греет солнце лапки на моей груди, —
августовским хмелем в сердце приходи…

Бабочку поймаю в теплых волосах…
Запевает счастье на моих часах…

Екатерина Демидова

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Воспоминание

Опубликовано

Голосуйте за Екатерину Демидову ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



А я скучаю по себе самой…
По той, что горечи еще не знала,
по той, что звезды яркие считала
и на руках носила шар земной…

А я скучаю по себе самой…
По той, что пела песни под гитару,
по той, что доверяла дружбе старой,
и любовалась морем и луной…

А я скучаю по себе самой…
По той, что травы сонные косила,
и платьица в горошинки носила,
и прибегала с солнышком домой…

А я скучаю по себе самой…
По той, что замки строила беспечно,
по той, что находила бесконечно
все краски мира в зорьке полевой…

А я скучаю по себе самой…
По той, что плакала в тени березы,
по той, что рифмы звучные из прозы
слагала в осень, летом и зимой…

А я скучаю по себе самой…
По той, что горечи еще не знала,
по той, что звезды яркие считала
и на руках носила шар земной…

Екатерина Демидова

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Більше, ніж друг

Опубликовано

Голосуйте за Віталія Савчука ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Стомлено зорі лягають на плечі
Вечір цілує вікно.
Я ж забуваю день свій і речі,
Що не важливі давно.

Я забуваю про сонячний ранок
І мерехтіння в очах.
День догоряє і на останок
Я відчуваю лиш страх.

День догоряє і падає зірка
Місяць виходить на лан.
Плаче душа, як тая сопілка,
Знову в цей вечір я сам.

Душечка плаче, чому невідомо
Я ж одинокість люблю.
Та відчуваю цю підсвідомо,
Я безпорадність свою.

Я відчуваю ту лагідну тишу
Місяць сріблястий навкруг.
Думка лома примарную тишу,
Ти мені більше, ніж друг…

Віталій Савчук

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

 

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Поламанi крила

Опубликовано

Голосуйте за Віталія Савчука ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Поламані крила
Розтрощено осінь
Червоні вітрила
За вітром голосять

Останнюю краплю
Приховує небо
До раю не втраплю
Без тебе — не треба!

Рядок за рядочком
Кладу на покутті
А серце так хоче
Тепла, що забуте…

Натягнуті нерви
Благають на милість
Знов сови Мінерви
В танку закрутились.

Щербата, як плаха
Життєва дорога
Кохання ледь диха
І йдуть ледве ноги…

Віталій Савчук

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Одинокая душа…

Опубликовано

Голосуйте за Віталія Савчука ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



День і ніч. Ніч і день.
І так знову, і знову, і знову.
На пероні вокзалу алея
і лави у формі підкови,
І старенький ліхтар
Ще живіє, жовтіє
І майже вночі не скрипить.
А на лаві, на протязі
Схитуючись, як у потязі
Безпритульна тихенько лежить.
Нема діла до пар,
Що проходять повз неї в алею
І до того, що протяг
і трішки дощить,
лиш здіймається враз,
коли голос сталевий
Про черговий «швидкий»
На пероні скрипить.
Підхвативши на руки
свої нечисленні пожитки
вздовж вагонів
швиденько крокує вона,
оминає людей і візки,
і не чує дзвінків телефонів,
тільки ловить обличчя
що на неї біжать із вікна.
Ось і крайній вагон
Стріпнувся пораненим птахом
І подався з братами кудись.
Повертається дама понуро
Вкривається небом, як дахом,
І забутий на час непривітний перон.
Ніч і день. День і ніч.
І так знову, і знову, і знову.
Рік минає за роком,
Зупинок не відає час.
І все слабше і слабше
Безхатньої кроки
І все тихше і тихше
Сталевий той глас.
І вже стільки минуло часу
І до біса облич промайнуло,
Та на жаль те, що треба
Не бачив перон.
Все частіше й частіше
Згорьовані сльози із неба
Мішались з слізьми
Біля скронь…
Я ступив на перон
Кроком рушив в алею,
Та безхатня зітхнула
Щось впустила з долонь.
Я підняв із бетону
Клаптик сірий паперу
Що напевно колись
Гарним фото було.
І бажаючи хоч би
На участь зігріти,
Я її про таке запитав:
Чим жила, на що мала надію
Скажи но жебрачко?
Хоча милість ніколи
Не просить вона
То скажи ж що чекання твоє
Тоді значить,
І чому ти сумна і сама?
Довго довго сиділа
Притихло людина,
Щось у пам’яті певно
шукала своїй.
І минула вже майже година
Коли зміг я побачити
Очі з під вій.
І яким же ж було тоді,
Боже ж мій, здивування,
Коли душу свою
Я пізнати спромігся у ній!
І сказала душа,
Ти пробач, але я не жебрую.
На пероні життя я від віку живу
Серед потягів різних,
На єдину чатую, ту, що
Зможе зігріти безхатнюю
Душу твою…
Ніч і день. День і ніч.
І так знову, і знову, і знову…
На пероні ліхтар, ще скрипить
Знову дощ поливає алеї
І в чеканні кохання
Душа одинока стоїть…

Віталій Савчук

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Париж

Опубликовано

Голосуйте за Лилию Сергееву ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Париж! Версаль!
Мечта всей жизни!
Париж-Любовь и Сены красота.
Париж-мосты безмолвно неподвижны
И стены Лувра тайны королей хранят века..
Париж-Восторг!
Желание быть ближе
К истории,к народу,к красоте.
Париж-Мираж!
Романтика любви и сеть интриг.
Закрыв глаза,я в Нотер -Даме слышу,
Как Квазимодо бьет в колокола.
Открыв,у стен Версаля вижу,как «Анжелика в гневе» ждет приказа короля..
Париж!Париж!
Ты мой кумир,мой свет,мое воображенье.
И улиц дерзкое движенье
И иностранцев шумная толпа.
Париж-Пейзаж,
Заглядываю со спины,
В наброски молодых художниц,
Что на асфальте примостясь,
Рисуют мокрые мосты,от ветра осеннего ежась..
Париж-Печаль и мой каприз!
Ведь так хочу я необ’ятное об’ять!
Вот Эйфелевой башни шпиль крадется ввысь,
Но от усталости так трудно устоять,
Что в Луврском парке я сажусь на миг,
Чтобы собраться с духом…
И снова,снова «осаждать» тебя,
Мой «миллионый друг»,
Как если б жизни,Той,была Наполеоном..

Лилия Сергеева

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Женщины-цветы

Опубликовано

Голосуйте за Лилию Сергееву ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



На кого похожи цветы,
Растущие в поле и в вазах?
Они похожи на нас
Таких же смешных и разных..

Вот ромашки просты и скромны
И в них столько добра и ласки!
Что девчонки гадают на них
На мальчишек из той же сказки.

Незабудки похожи на тех,что проходят-
Их ввек не забыть:
В их глазах отражается смех,
В них огонь и небесная высь.

Ну а роза-«царица уветов»,
Так прекрасна,что даже не знаю,
С кем сравнить этот «дар богов»,
Защищенный острыми шипами.

Лилия похожа на невесту,
В белом платье,хрупкую и нежную.
Ландыши на девушек молоденьких,
Что спешат на первое свиданье.
Колокольчики на хохотушек маленьких,
Звонким смехом всех нас заражая.
Вот тюльпаны,благородные созданья.
Красотой не устают нас порожать.
Их в руках неснет какой то мальчик,
Может хочется ему порадовать и мать..

Все цветы напоминают женщин..
Им судьбой отпущен малый срок.
Расцветут..их кто то оборвет небрежно..
И может только роза извлечет урок из жизни прежней
И шипами красоту от страсти сбережет..

Лилия Сергеева

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Лебеди-лебёдушки

Опубликовано

Голосуйте за Лилию Сергееву ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Лебеди-лебедушки,гордые головушки!
Вот плывете грациозно,рассекая водну гладь
И лишь девушки в кокошниках,
В танце русском вам подстать.
Ну а как любить вы можете:
Нежно,бережно-на весь лебяжий век..
Как в изящном поцелуе белы шеи обвиваются,
Непорочной лебединой верности,
Вправе позавидовать даже человек.
А когда настанет срок,
В теплые края вы косяком летите,
Оставляя родину и свой любимый дом…
И лишь прощальным криком небо огласите.
Вот и сейчас вы зимуете:
В городе южном,но сердцу чужом .
Знаю,что Русь,как и я не забудете .
Снятся вам вечно плакучие ивушки
И чудится колоколов чудесный перезвон..

Лилия Сергеева

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Козак і смерть

Опубликовано

Голосуйте за Тетяну Ярош ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



Від досвітку й до пізньої ноч’і
Василь-Коваль трудивсь коло печі.
Кував на совість
Й люди шанували
До нього йшли,
І всі про нього знали..
(Одного дня, чи може то був вечір
Ніхто не пам’ятає вже тепер,
Бо той коваль там мало не помер)..
Зайшовши в кузню тихою ходою
Убрана в саван
Той, що колір-ночі,
Зайшла незвана гостя із косою..
Коваль, завмер:
«Невже.., пора..,
Прийшла кістлява і за мною?»
-Прощаючись із білим світом,
майнуло думкою сумною..
— «хоч «Отче наш»
Тре зговорити
І най бере мене з собою»..
Аж тут почув він
Говір тихий-
Жіночий,хриплий,
Та не л’ихий:
«Мені косу треба підправить,
І заточити не завадить.»
Відкинув бебехи та шмаття
Узяв до рук- ту саму зброю
Що із давна
Зветься косою..
Окинув поглядом, він лезо
-щербате,п’огнуте щосили
То там то тут,
іржа поїла,
Добряче нею покосили..
Промовив гості:
«ви присядьте» Василь узявся до роботи,
ох , не було на те охоти…
Та коваль був він хоч куди,
Майстерно виправив він лезо,
-Хоч не накликати біди..
От по закінченню
Озвався, Василь, на свою , на біду:
«Такую зброю правлю вперше,
Надіюсь більше не буду»..
Тут постать різко підвелась,
З овалу савана, як ніч
З’явились очі в глибині,
І різко гостя ‘озвалась:
«Ти кажеш, зброя то..
Чи знаєш..,
скількох людей я погубила?
Як можеш
ти так говорити, я стільки вам добра робила..
Я лиш дивлюся в стороні, як ви
самі-себе,
убогі,
руйнуєте
Й усе живе..
А за гріхи молите в Бога»
«Сусід в сусіда бачить ліпше
Там брат на брата йде з ножем,
Мати дитину полишає,
Бо жити хоче міражем.
Самі ви косите своїх же,
Я ж лише збоку як глядач,
Не зачіпила ані кого
Слізьми вмиваюсь
Й чую плач»…
Коваль збентежившись до краю
У гості все ж таки питає:
» Коса тоді
тобі навіщо?»
Та ,зі слізьми відповідає:
«Щоби не заросла стежина
Траву, косити біля Раю»..

Тетяна Ярош

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!

Международный конкурс "Душевная поэзия"

Спогади

Опубликовано

Голосуйте за Тетяну Ярош ⬇️ и оставляйте свои комментарии!



На стару долівку натрушу я сіна,
Та й присяду збоку,
на старім осліні.
Глядячи у стелю
Хочу я згадати
Ті часи, дитинства
Тую стару хату.
Де так пахне зіллям,
Хлібом й Молоком
Смаженим насінням
Димом й тютюном.
А у сінях пахне
Грушами й корінням,
Бабці й діда хата
То душі творіння.
У вікна маленькі
Заглядає сонце
Приязно тріпоче
У моїй долоньці.
Соняшник і квіти
Тягнуть слідом віти
До рук досягають
Спогад навертають.

Тетяна Ярош

Голосуйте за наших конкурсантов ⬇️ и оставляйте свои комментарии!